Mar. 25th, 2015

maryna_mulyar: (Default)

— Сало, у тебе в носі бджола здохла!

— Нє, ще жива.

З українського дубляжу мультика «Роги й копита»


А тепер вони скоротять «Літературну редакцію» на Першому Національному радіоканалі. Як казав наш колишній завред: «Ходять шлюхи». Ходять, чобітьми тупають. Хто метеоризмом простраждав? Невістка. Хто Перший національний, такий цікавезний, такий інтелектуальний, такий незламно патріотичний весь час перед слухачами ганьбив? «Літературка». А і начхати, що спершу на пенсію пішли Тетяну Іванівну Теодорович, яка робила програму «Слово» з усією фаховістю спадкового філолога та інтелігента. Потім злили, не спитавши, Літературну з удвічі більшою Дитячою редакцією, віддали під керівництво людей, що з літературною аналітикою і сучасним літ процесом стикалися приблизно як сантехнік з президентом. Нє, є така ймовірність, теоретично. Але… Потім нове керівництво почало наполегливо радити Василеві Герасим’юку, Шевченківському лауреату, радійнику з більш як двадцятирічним стажем, яких письменників презентувати і як саме коментувати. Потім Герасим’юк пішов, бо мав куди і мав обмежений запас терпіння. Потім були суворі будні. Не хочу повторюватися, бо писала про поточний стан речей у замітці про дитячі страхи Українського радіо. Потім я, будучи альтруїсткою, скоротила свої коментарі до кількох речень, аби полегшити керівництву коректуру. Потім голова каналу на літучці зронив слушну заувагу: а чого ці люди оголошують себе ведучими програм? Вони ж не ведуть. Вони, власне тільки оголошують. І я перестала називати себе в програмах. Справді. Яка різниця хто каже ті три речення. Потім люди в радійних коридорах почали кидати мені в спину: «Раніше ми слухали ваші коментарі з цікавістю. А тепер ви – що, лівою задньою ногою»… А я – шо. Мене нема. Моїх уже по пальцях однієї руки рахованих колег теж нема. То ж давайте нарешті розформуємо чи скоротимо. Одне слово – розвіємо привид Літературної редакції, аби дати більше простору для освітніх програм, що правильно сформують смаки наступних поколінь школяриків та дошкільняток, а також старших слухачів. Ніхто не помітить зникнення «Літературних читань» та «Поетичних сторінок», бо ці формати давно себе вичерпали, а решта неформат. Неформат — не вичитані начальством інтерв’ю з непередбачуваними, хуліганськими, політизованими інтелектуями, неформат — книжки, що не здобули премій конкурсу «Коронація слова», неформат — ведучі, що намагаються бути собою, а не тримати в мікрофон усмішечку на мільйон доларів.

Тексти, подібні до того, що я оце зараз пишу, моя мама називала «дєклопратівнимі». Мені соромно за свою щиру, наївну образу. Мала б цинічно шкіритися й підшукувати нову роботу. Та я ж, власне, й шкірюся, хіба що біла піна з іклів не тече. Хто б там не очолив нашу структуру – хай вже скоротить Літературку на Першому національному, щоб не мучилися. Бо не хочиться мучитися. Хочеться жити. Або вже сконати остаточно.


Profile

maryna_mulyar: (Default)
Марина Муляр

February 2017

S M T W T F S
   1234
5 67891011
12131415161718
19202122232425
262728    

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 04:28 pm
Powered by Dreamwidth Studios