maryna_mulyar: (Default)
[personal profile] maryna_mulyar

— Сало, у тебе в носі бджола здохла!

— Нє, ще жива.

З українського дубляжу мультика «Роги й копита»


А тепер вони скоротять «Літературну редакцію» на Першому Національному радіоканалі. Як казав наш колишній завред: «Ходять шлюхи». Ходять, чобітьми тупають. Хто метеоризмом простраждав? Невістка. Хто Перший національний, такий цікавезний, такий інтелектуальний, такий незламно патріотичний весь час перед слухачами ганьбив? «Літературка». А і начхати, що спершу на пенсію пішли Тетяну Іванівну Теодорович, яка робила програму «Слово» з усією фаховістю спадкового філолога та інтелігента. Потім злили, не спитавши, Літературну з удвічі більшою Дитячою редакцією, віддали під керівництво людей, що з літературною аналітикою і сучасним літ процесом стикалися приблизно як сантехнік з президентом. Нє, є така ймовірність, теоретично. Але… Потім нове керівництво почало наполегливо радити Василеві Герасим’юку, Шевченківському лауреату, радійнику з більш як двадцятирічним стажем, яких письменників презентувати і як саме коментувати. Потім Герасим’юк пішов, бо мав куди і мав обмежений запас терпіння. Потім були суворі будні. Не хочу повторюватися, бо писала про поточний стан речей у замітці про дитячі страхи Українського радіо. Потім я, будучи альтруїсткою, скоротила свої коментарі до кількох речень, аби полегшити керівництву коректуру. Потім голова каналу на літучці зронив слушну заувагу: а чого ці люди оголошують себе ведучими програм? Вони ж не ведуть. Вони, власне тільки оголошують. І я перестала називати себе в програмах. Справді. Яка різниця хто каже ті три речення. Потім люди в радійних коридорах почали кидати мені в спину: «Раніше ми слухали ваші коментарі з цікавістю. А тепер ви – що, лівою задньою ногою»… А я – шо. Мене нема. Моїх уже по пальцях однієї руки рахованих колег теж нема. То ж давайте нарешті розформуємо чи скоротимо. Одне слово – розвіємо привид Літературної редакції, аби дати більше простору для освітніх програм, що правильно сформують смаки наступних поколінь школяриків та дошкільняток, а також старших слухачів. Ніхто не помітить зникнення «Літературних читань» та «Поетичних сторінок», бо ці формати давно себе вичерпали, а решта неформат. Неформат — не вичитані начальством інтерв’ю з непередбачуваними, хуліганськими, політизованими інтелектуями, неформат — книжки, що не здобули премій конкурсу «Коронація слова», неформат — ведучі, що намагаються бути собою, а не тримати в мікрофон усмішечку на мільйон доларів.

Тексти, подібні до того, що я оце зараз пишу, моя мама називала «дєклопратівнимі». Мені соромно за свою щиру, наївну образу. Мала б цинічно шкіритися й підшукувати нову роботу. Та я ж, власне, й шкірюся, хіба що біла піна з іклів не тече. Хто б там не очолив нашу структуру – хай вже скоротить Літературку на Першому національному, щоб не мучилися. Бо не хочиться мучитися. Хочеться жити. Або вже сконати остаточно.


just a comment

Date: 2015-04-02 01:34 pm (UTC)
nauta: me on the deck (Default)
From: [personal profile] nauta
Це ретроспективне читання, тож знаю, що не ліквідували. Радію. Проте, система залишилась все тою ж, як я розумію, раз ключові фігури на місцях?
Насправді, доки люд в масі своїй не втратить оту свою цноту - нічим не аргументовану, ні на що не оперту сліпу довіру до влади, доти мало що зміниться в Краю.
Приклад - сьогоднішня ситуація, коли нинішня влада, безпардонно скориставшись отою людською вадою, сіла в крісла і попри явну імпотентність в державотворчих справах, яка з усією очевидністю проявилась відразу, з перших днів, з перших годин і на сьогодні привела країну до величезних територіальних, людських втрат, до подальшого економічного занепаду, не те що визнала свої помилки,- продовжує й далі чіплятися за право порулювати країною якомога довше. Часом складається враження, що оте відморожене мінське "перемир'я" вигідне не лише ввп, а й нашим владоможцям.Адже, тліюча війна не дозволяє прибрати нікчем.
Через те, я досить скептично ставлюся (вже вибачте мені) до позитивних змін на Українському Радіо. Судіть самі: вчора, 1-го квітня аксьоно-путлерівська влада придушила єдиний не лише в Криму - в цілому світі кримсько-татарський телеканал АТР, але задовго до того (з шостого січня цього, 2015 року) українське міністерство культури (міністр мій колишній партайгеносе слава кириленко)придушило єдину україномовну газету Криму Кримська Світлиця - путлеру на радість, нам - аби ще раз задумалися про важливість вибору і ефективного контролю за обранцями.Тож, судіть самі,наскільки ця влада зацікавлена в справжній демократизації ЗМІ, не кажучи вже за країну...

Profile

maryna_mulyar: (Default)
Марина Муляр

September 2017

S M T W T F S
     12
345 6789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 04:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios